Ні для кого не секрет, що в суспільстві побутують різні думки щодо оцінки діяльності служби зайнятості. Одні пишуть про неї хвалебні оди, інші не скупляться відправляти на її адресу нищівні критичні, дошкульні та болючі стріли.
Очевидно, обидві сторони мають власні аргументи, аби дотримуватися своєї позиції стосовно ставлення до служби зайнятості.
Хоча не забуваймо: там працюють такі ж люди, як і ми. Зі своїми проблемами, різними характерами, негараздами тощо.
Поділюся конкретним досвідом спілкування зі спеціалістами цієї установи.
У кожного життя складається по різному. Я, приміром, здобула фах економіста у Київському інституті народного господарства. Працювала на «Сумиголовпостачі», престижному на той час підприємстві. Так трапилося, що наприкінці дев’яностих вже минулого століття я втратила роботу. Довелося торувати стежку до Сумського міського центру зайнятості.
Скажу чесно, не відразу відважилася завітати сюди. Бо чомусь пік сором. Однак, зрештою переступивши поріг, мене зустріли привітні та доброзичливі люди, заспокоїли, мовляв, кожен може втратити роботу, а служба зайнятості й створена для того, аби допомагати тим, хто опинився в такій ситуації.
Запропонували отримати фах швачки. Я згодилася й ніколи - ні тоді, ні нині - не пошкодувала й не шкодую. По-перше, на той час я мала пристойну роботу, була затребуваною роботодавцями. По-друге, сьогодні можу щось пошити собі, членам родини, зробити ремонт одежини.
Дрібниця? Не скажіть. Подивіться, скільки гривень треба викласти з кишені лише за те, що вам підшиють ті ж щойно куплені джинси. За всі інші операції не доводиться й говорити.
Будні летіли розсідланими кіньми. Домашні турботи, догляд за дитиною, навчання сина – все, як у всіх.
Згадувала про диплом про вищу освіту, однак економічна освіта, м’яко кажучи, не була затребувана на ринку праці. Обходила добрий десяток організацій. Вони або відразу відмовляли, або пропонували жалюгідну зарплатню, та й ту виплачували через пень колоду.
Словом, у сорок з гаком років пішла я знову до центру зайнятості в Сумах. Але вже з конкретною пропозицією: вивчіть мене на дизайнера у поліграфії. Не знаю чому, а мені вкрай хотілося працювати в газеті чи журналі, витівати з полосами, словом, оформляти її графічно згідно останніх стандартів. Згадую, візьмеш в руки закордонне періодичне видання і наше, сумське, – небо і земля…
Як не дивно, моє бажання фахівці Сумського міського центру зайнятості задовольнили швидше, ніж очікувала. Навчання мені подобалося. Відкривала для себе новий, досі не знаний світ.
Я з ентузіазмом поринула у світ поліграфії. Працювала в одній з обласних періодичних газет. Ніколи не цуралася вчитися. Кожен номер – то окрема історія, часточка твоєї душі. Відчувала причетність до творення літопису сьогодення Сумщини, зі щоденними болями й перемогами її жителів.
Одначе свято душі тривало не так довго, як того хотілося. Періодичне видання в силу різних причин перестало існувати.
Знову я опинилася, як-то кажуть, на вулиці біля розбитого корита.
Спочатку перебивалася випадковими заробітками. Та вони не приносили повного задоволення.
Та перша любов, яку зустріла у сорок років, – дизайн у поліграфії – не давала спокою.
Але ж технології не стоять на місці, вони постійно перебувають у русі, у розвитку. Так і поліграфія. Паперові носії інформації йдуть у минуле, на їх зміну приходять більш сучасні. На арену вийшов WEB-дизайн, робота із сайтами, іншими комп’ютерними програми. Його ази мені відомі, та потрібні глибші знання. Сьогодні роботодавець нізащо не візьме напівфабрикат, він потребує фахівця-майстра, повноцінного спеціаліста.
І ось я втретє у своєму житті, незважаючи на те, що перевалило за дві п’ятірки, наважилася переступити поріг Сумського міського центру зайнятості. Гадала, цього разу мої забаганки спеціалісти не задовольнять, навіть не тішила себе надією.
Яке ж було моє здивування, коли вони радо запропонували йти вчитися на цей фах. Мабуть, неабиякий подив вони прочитали на моєму обличчі, бо жартома відповіли щось на кшталт: якщо роботодавець під гарантію бере вас космонавтом, то й на цю професію вивчимо.
Через тиждень у складі навчальної групи я опановуватиму нову спеціальність.
Вже знаю, до якого роботодавця піду працювати. Гарантійний лист від нього про працевлаштування надала до Сумського міського центру зайнятості.
Ось так життя подарувало мені три зустрічі зі службою зайнятості. І щоразу я розширювала власні можливості застосування своїх сил та вмінь на ринку праці Сумщини.
Лариса Сердюк, сумчанка.